Індіанська етнічна музика – це мелодія історії корінних мешканців Америки. В органічному поєднанні удару та співу народжується ритм. Рівний спочатку, він зазвичай прискорюється у міру того, як голос співака набирає силу. Глухі удари відкривають мелодію, що поступово стає все більш дикою та вільною. Ритмічність задають барабани, а за мелодійність відповідають духові інструменти, що створюють підтримку для співочих голосів.
Індіанська етнічна музика – загадкова та неповторна
У мотиви індіанських мелодій тонкою ниткою вплітаються природні звуки: вовче виття, тріск вогню, пташине щебетання, пориви вітру, тріск цикад та шум стрімкої річки. Вони можуть задавати ритм чи звучати фоном, створюючи атмосферу.
Красива індіанська музика – це і є голос людської душі, про який всі давно забули. Природній, місцями навіть первісний, але найголовніше чистий звук – це основа чутливої, емоційною сильної етнічної музики індіанців. Так у чому ж її загадка?
Будь-яка пісня чи мелодія була так чи інакше пов’язана з природними явищами. Навіть зізнання у коханні, покладене на музику, вражало алегоріями та порівняннями з елементами природи. Індіанці черпають натхнення в її звуках. Через музику вони зверталися до природи, просили її захисту, молилися, шанували перемоги та переможців або оплакувати втрати. У піснях відображалися основи світосприйняття корінних мешканців Америки.
Для них природа – відкрита книга, через яку індіанці читали послання Великого Духа. Шепіт листя на гілках, сміх у журчанні струмка, м’яка поступ кішки, скрипучий крик дерева при поривах вітру – все це «слова», які індіанці вміли читати та складати у речення.
Чутлива, місцями примітивна мелодія завжди мали свою подобу серед мотивів живої природи. Індіанці лише змінювати її, адаптували під власні музичні інструменти, але все одно повторювали те, що здавалося неповторним.
У цьому скрита головна цінність індіанської етнічної музики: саме так вустами людини може розмовляти лише сама природа. Ці мелодії ідеально підходять для медитації: вони налаштовують на потрібний лад та заповнюють собою не лише довкілля, але й душу людини.
Національні інструменти індіанців
В індіанській музиці зустрічаються мелодії двох типів: ритуальні (пісні шаманів) та повсякденні. Слова у співі для перших взагалі не несуть ніякого сенсу. Це просто звуки, які видають індіанці під час проведення ритуалів.
Подібне можна знайти майже у будь-якій ранній культурі, і слов’янські язичницькі ритуали не становлять винятку. У повсякденних мелодіях зустрічаються обмірковані тексти про полювання, подорожі, свята, народження дітей тощо.
Задавати етнічні мотиви індіанцям дозволяли музичні інструменти, які нерідко виготовлювалися за доволі екзотичною методикою. Для цього використовувалися будь-які підручні засоби та матеріали: каміння, гарбузи, гілочки тростнику, морські мушлі, шкури тварин, горіхи та навіть панцері броненосців. Останні ставали основою для задніх дек чаранго – індіанської адаптації іспанської гітари та бандури.
«Рідних» струнних інструментів в індіанських племен не було аж до відкриття Америки європейцями, яке обернулося для корінних мешканців справжньою катастрофою. Першою зі струнами ознайомилася перуанська індіанська музика. Мешканці Анд досі активно використовуються чаранго та киркинчо, образи яких перейняли у конкістадорів.
Особливе місце серед індіанських музичних інструментів посідали ударні: погремушки, бубни та у прямому сенсі цього слова великі барабани, діаметр яких був понад 50 см. Серед духових інструментів в індіанців зустрічалися лише флейти різних конструкцій та свистки. Попри примітивність, чарівна музика індіанської флейти створює неймовірний ефект та водночас викликає протилежні емоції: приємний смуток, радість з часткою смутку та безмежний спокій.