Мультфільм «Їжачок у тумані» (1975) відомий в усьому світі, що підкреслює чимало нагород, отриманих ним. У 2003 р. серед режисерів та кінокритиків на фестивалі «Лапута» у Токіо провели опитування на звання найкращого мультика в історії мультиплікації. Перемогу отримав мультфільм «Їжачок у тумані» Юрія Норштейна, що вийшов на екрани ще у далекому 1975 р.
Анімація зі справжнього життя
Десять хвилин, в які вмістилася історія Їжачка у тумані, здивували світ. Техніку знімання, спеціально вигадану Норштейном та з гумором названу «туманною», детально вивчали професійні мультиплікатори. Навіть наразі ці десять хвилин екранного часу не втратили свого чарування.
Дійсно це чи ні, але стверджують, що симпатичний Їжачок був ретельно змальований з Людмили Петрушевської. Вона 4 роки згодом працювала разом з Юрієм Норштейном над «Казками казок». Режисер намагався зробити головного персонажа живим та з об’ємним характером. Саме з цією метою йому і був потрібний реальний прототип.
Проте Норштейн не був би Норштейном, якби не розумів, наскільки обережно потрібно підходити до перенесення реальності на плівку. Надлишкова натуральність «вбиває» кіно та мультиплікацію. Коли зображення стає втіленням фізіології, то це не несе нічого доброго ні для глядача, ні для мистецтва загалом. Так вважав сам творець анімаційного «Їжачка у тумані».
Як створювали мультфільм «Їжачок у тумані»? Історія стрічки
Сам режисер спростував гіпотезу Петрушевської, підкресливши, що це була її фантастична вигадка. Насправді образ Їжачка давався йому дуже важко. Далеко не єдина сотня їжаків «спробувала» себе на мультяшному екрані. Створювала їх дружина Юрія Норштейна – відома художниця Франческа Ярбусова.
Режисеру були не до вподоби занадто гладкі та ідеальні малюнки. У цих випадках він пропонував дружині зробити черговий «дубль» – помістити олівець у ліву руку та ще повторити намальоване, щоб у малюнку відчувався нерв та глибина сприйняття.
Франческа Ярбусова створила не одну сотню ескізів майбутнього Їжачка у тумані. Справа доходила до криків та стану нервового зриву. В один з чергових «приступів» чоловіка Франческа прийняла серцеві краплі, взяла олівець і… на світ з’явився той самий Їжачок з туману, в якого закохалися глядачі з усього світу.
Норштейн не був у захваті від вторгнення комп’ютера у процес створення анімації. Він вважав, що «залізо» все зробить занадто правильно та ідеально, забувши про нервову напругу, яка живить анімаційну стрічку справжнім життям. Режисер «Їжачка у тумані» з жахом думав, що колись настане той момент, що навіть і у його мультфільм про Їжачка вторгнеться ультрамодне 3Д-зображення.
Мультфільм «Їжачок у тумані» з японським корінням
Вода та туман – основні декорації в анімаційній стрічці «Їжачок у тумані» Норштейна. Вони щільно переплетені з реальним життям. Це дуже добре розуміли всі творці цього незабутнього мультфільму.
Вони знімали реальну воду, а потім її через проєктор розміщали у зображенні листя. Далі слідував процес штрихування отриманого водного зображення з метою отримання бажаної фактури.
Режисер захопився теорією, що у туману власна «родовідна» у культурній історії людства. У нього туман викликав асоціації з Дао – великим простором. Чим більше Норштейн разом з дружиною Франческою працював над «Їжачком у тумані» та вдивлявся у дивовижні гравюри японських майстрів минулих століть, тим чіткішою ставала ця естетика наслідування.
Все це так вразило японців, що Юрій Норштейн отримав за мультфільм «Їжачок у тумані» найвищу японську нагороду – Орден сонця, що сходить. Проте не лише азійську, але й західну аудиторію доволі вразила ця анімаційна стрічка. Останніх насправді підкорили технологічні віяння, ніж естетичний бік мультфільму.
Техніка з «Їжачка у тумані», що підкорила всіх
Мультфільм «Їжачок у тумані» вийшов на екрани у 1975 році. Його сценарій майже не відрізнявся від казки Сергія Козлова з тією ж назвою.
Озвучили героїв мультфільму «Їжачок у тумані» відомі актори того часу. Голосом Їжачка розмовляла Марія Виноградова, а Ведмедика – актор В’ячеслав Невинний. Розповідь історії відбувалася голосом Олексія Баталова.
В успіх анімаційної стрічки майже ніхто не вірив, крім її творців. Мультфільм ледь пробився у прокат, лише на малий екран, але сталося диво. Він 14 місяців поспіль дивовижним чином збирав аншлаги.
Норштейн за допомогою фарб, паперу, олівців, плівки та світла продемонстрував світу технологію «пласких маріонеток» – своєрідний ляльковий театр тіней. Відчуття просторового об’єму він досяг філігранною технікою перекладання. Перед об’єктивом розміщувалася стопка шарів скла, а анімаційні об’єкти переміщувалися з одного шару на інший.
А як реалізований туман, адже Їжачок то наближався, то дивним чином розчинявся у ньому? Норштейн неодноразово демонстрував свій анімаційний «фокус». Якось чергового разу на лекції в Америці перед численною аудиторією, що складалася зі спеціалістів з мультиплікації та комп’ютерної графіки, він знову торкнувся цієї теми.
Режисер поклав знайому фігурку Їжачка на білий фон, а вже на нього кальку настільки тонкого розміру, що вона була майже прозора та непомітна на картинці. Трохи підіймав її – фігурка втрачала свої обриси. Проєкція паралельно йшла на великий екран.
Їжачок знов і знов то з’являвся, то розчинявся у тумані, шокуючи аудиторію. Норштейн кілька разів під овації на біс маніпулював калькою, то підіймаючи її, то опускаючи. Здавалось, що у залі виступав легендарний американський чарівник Девід Копперфілд, а не скромний мультиплікатор-творець відомих мультфільмів.
Значення та секрет успіху мультфільму «Їжачок у тумані» Норштейна
Сумний та загадковий мультфільм «Їжачок у тумані» – кращий у світі за версіями багатьох спеціалістів. Він став хітом серед дитячої та дорослої аудиторії. Юних глядачів підкорила сама анімація, герої та таємничий казковий сюжет про добро та друзів.
Дорослих прихильників анімації підкорила алегорія, де знайшлось місце і подорожі з одного світу в інший – з реального у потойбічний. Тут є і символіка, і космос, а фрази з мультфільму «Їжачок у тумані» – глибинне море одкровення.
Цей мультфільм – справжня притча про тернистий шлях до пізнання істини. Кожен йде до мети своїм, лише йому зрозумілим шляхом. І надія на диво ніколи не згасає у тумані. «Їжачок у тумані» Юрія Норштейна – яскравий тому приклад.