Вівцебик чи мускусний бик – велика травоїдна тварина, що мешкає у суворих умовах Арктики. Зовні цей гігант арктичної тундри нагадує масивного бика, але довге щільне хутро надає йому подоби до гірських баранів. Його пращури існували поряд з мамонтами та шерстистими носорогами. На відміну від останніх, вівцебики не вимерли та досі живуть у найсуворіших куточках планети.
Як виглядає вівцебик чи мускусний бик?
Ця унікальна тварина настільки дивовижно виглядає, що науковці досі не можуть зійтися у думках щодо її класифікації. Вівцебик поєднує у собі риси бика та гірського барана.
Через це його класифікують як представника родини Бикові, але підродини Козлові. Саме зовнішньому вигляду вівцебик зобов’язаний і появі своєї видової назви.
Цікавий факт! Мускусних заліз у вівцебика немає. Назва «мускусний бик» імовірно походить від індіанської назви заболочених територій Канади, де раніше мешкали ці тварини.
Розміри тіла та вага вівцебика
Мускусний бик має велике кремезне тіло бочкоподібної форми. Через довге та густе хутро він здається ще більш масивним, ніж насправді. Вага найбільших вівцебиків, що зустрічаються на заході Гренландії, сягає до 500 кг.
Загалом вагові габарити мускусного бика можуть суттєво відрізнятися залежно від статі та місця існування. Вага самців, що зустрічаються у дикій природі, зазвичай зрідка перевищує 350 кг.
Самці, що виросли у неволі, можуть важити до 650 кг. Вага самиць вівцебика у межах 150-300 кг. Висота тіла у мускусного бика сягає 1,2-1,38 м, а довжина – 2,1-2,6 м у самців та 1,9-2,4 м – у самиць.
Опис тварини вівцебик чи мускусний бик
Найбільш дивовижний вигляд вівцебику надає довге густе хутро, що повністю вкриває його тіло та звисає майже до землі. Його немає лише на носі, копитах та рогах.
Довжина хутра у мускусного бика на спині лише 15 см, тоді як наспинне підшерстя та довжина хутряного волосся на череві сягає 60-90 см, а хутряні прядки на підборідді – до 60 см. Найбільш кудлата ділянка за плечами, через що здається, наче у цих великих тварин є грива.
Довге щільне хутро разом зі значним шаром підшкірного жиру дозволяє вівцебикам виживати при сильних холодних вітрах та морозах до –60°С. Влітку вона вдвічі коротша, ніж взимку. Линяє мускусний бик зазвичай у травні-червні, за доволі короткий проміжок часу.
Забарвлення хутра у вівцебика на морді та у нижній частині тіла може варіюватися від темно-коричневого до чорного. В іншій частині тіла хутро зазвичай має світліші відтінки. У самиць між рогами також є ділянка шкіри, вкрита білим пухом.
Голова у вівцебика дуже масивна, витягнутої форми. Представники обох статей мають гострі вигнуті роги з найбільш масивною частиною поблизу лоба. У самиць вони невеликі та тонкі, а у самців – масивні та товсті.
Роги слугують вівцебику для захисту від хижаків, а у самців – ще й для бійок з суперниками під час гону. У молодих тварин вони з’являються наприкінці першого року життя, а максимальних габаритів сягають при досягненні 6 років.
Ноги у вівцебика короткі, але коренасті, з великими копитами округлої форми. Завдяки останнім ці велетні тваринного світу Арктики можуть легко переміщуватися як по снігу, так і по скелях. Передні копита ширші, що дозволяє мускусним бикам завдяки ним викопувати їжу з-під снігу.
Поведінка та спосіб життя вівцебика
Мускусні бики мають дуже великі очі та чудовий зір. Ці тварини здатні добре орієнтуватися у полярній ночі та можуть відшукати їжу навіть у темряві. Проте нюх у них розвинений значно гірше, ніж у північних оленів.
Саме тому вівцебик не завжди може відчути наближення хижака чи знайти їжу під снігом. У разі загрози ці тварини спілкуються один з одним завдяки фирканню, сопінню чи реву.
Вівцебики – стадні тварини. Вони утворюють групи від 10 до 60 особин. Зазвичай стада складаються з молодих самців та самиць з малюками. Цей спосіб життя дозволяє мускусним бика відбивати атаки хижаків – білих ведмедів та вовчих зграй.
Дорослі самці влітку живуть по одинці, але восени нерідко об’єднуються у власні групи. Вони ніколи самі не утворюють стада з самицями та намагаються вкрасти «гарем» у молодих самців.
Ці тварини хоча й ведуть кочовий спосіб життя, але ніколи не здійснюють тривалих міграцій. Період кочування припадає на вересень-травень.
Площа зимових переходів зазвичай не перевищує 50 кв. км. У період снігових бур вівцебики лягають групою, направивши свої спини до вітру.
Зазвичай мускусний бик переміщується доволі повільно. Виняток становить лише наявність загрози, за якої вівцебик, попри своє масивне тіло, може пробігти кілька кілометрів зі швидкістю до 30-40 км/год. Також ці тварини здатні дуже спритно переміщуватися скелястою місцевістю.
Цікавий факт! Чисельність стада вівцебиків взимку завжди більше, ніж влітку.
Де живуть вівцебики та яке їхнє середовище існування?
Раніше вівцебики зустрічалися всюди у Північній півкулі. Наразі їхній ареал поширення дуже обмежений. Сучасні вівцебики мешкають в арктичних регіонах Північної Америки (у Канаді та на Алясці), а також на острові Гренландія.
Доволі маленька популяція мускусних биків також мешкає на теренах Норвегії. У цій країні тривалий час без особливого успіху намагалися розмножити завезених тварин. У 2014 р. тут налічувалося близько 350 вівцебиків. Також ці тварини зустрічаються на острові Врангеля.
Вівцебики на Алясці були знищені ще наприкінці 19 ст. Згодом вони були знову завезені сюди зі Східної Гренландії. У 2012 р. на Алясці існувало близько 4200 мускусних биків.
Вівцебики у дикій природі живуть на теренах арктичних пустель та тундри. Взимку вони зазвичай харчуються травою у горах, а влітку – у долинах тундрових річок та озер.
Що їсть вівцебик чи мускусний бик?
Вівцебик – травоїдна тварина, що харчується різноманітною рослинністю. Ці велетні споживають мохи та лишайники, різні трави, листя та гілочки карликових берез та полярних верб. Осока та пухівка найчастіше за все зустрічається у літньому раціоні вівцебиків.
Взимку мускусний бик харчується тією рослинністю, яку він зможе знайти під снігом. Це може бути як мох та опале листя, так і сухі трави та гілки.
Пошуки їжі ці тварини розмежовують періодами відпочинку. Влітку вони можуть мати від 5 до 9 таких «змін». Взимку вівцебики частіше сплять та рідше шукають їжу.
Хоча ці тварини добре витримують дуже низькі зимові температури, високі пагорби снігу можуть призвести до їхньої загибелі. Через неможливість дістати їжу з-під високих снігових пагорбів, вкритих звершу льодом, вівцебик може загинути.
Саме тому мускусні бики взимку зазвичай знаходяться високо у горах, де сильні вітри не дозволяють виникнути великим пагорбам снігу. Така поведінка найбільш властива тваринам, що мешкають у Гренландії. Тому не випадково ескімоси звуть вівцебика «умінгмак», що означає «звір гір».
Цікавий факт! Пошуки відповідного пасовища для харчування займається винятково вожак стада.
Розмноження вівцебиків
Самиці мускусних биків здатні до розмноження вже на другому році свого життя. За умови наявності вдосталь їжі гон у них може початися й у віці 1,5 року.
У самців вівцебика статева зрілість настає на 2-3 рік життя. Проте спаровуватися вони зазвичай починають пізніше, бо поступаються за силою дорослим та масивним самцям, що домінують. За умови наявності достатньої кількості їжі самиця до настання 10-річного віку може щороку народжувати по 1 дитинча.
Гон у вівцебиків
Час гону суттєво залежить від місця існування цих тварин. На заході Аляски він припадає на серпень-початок жовтня, а на сході – починається у липні та триває стільки ж. Гон у тварин, що мешкають у найбільш суворих кліматичних умовах, обмежений серединою-кінцем серпня.
Гон у мускусного бика, як і в інших копитних, складається з 3 етапів:
- початку, коли дорослі самці виявляють особливу агресивність до молодих суперників;
- масового гону, коли виникають пари з групи самиць та самця, що домінує;
- затухання.
У період гону між агресивними самцями вівцебика нерідко виникають бійки. Кожен самець демонструє свою міць, видаючи гучний рев. Він б’є копитами о землю та намагається кидатися на суперника з відстані 30-70 м, стикаючись з ним лобами. Випадки загибелі одного з самців під час таких боїв хоча й рідкі, але можливі.
Елементи залицяння за самицею у мускусного бика зазвичай проявляються у 1-2-денній прогулянці разом по стаду. Після цього відбувається процес спаровування тварин.
Дитинча вівцебика
Вагітність самиці вівцебика триває протягом 8-8,5 місяців. Дитинча зазвичай з’являється на світ наприкінці квітня чи на початку червня. Воно має сіро-бурий колір та важить близько 8-10 кг. Малюк вівцебика має товстий жировий шар, що дозволяє йому виживати навіть при –30°С.
Через місяць після народження дитинча мускусного бика вже поєднує молоко матері з трав’яним кормом. Завдяки цьому малюки швидко накопичують товстий шар підшкірного жиру, без якого не вижити у суворих умовах Арктики.
До 5 місяця життя молоді особини вже повністю переходять на самостійне харчування. У віці 6 місяців вони важать 100 кг.
Вже на 2-3 день життя малюки вівцебика об’єднують у групи для сумісної гри. Вони грають разом до досягнення віку 2-2,5 місяця, після чого частота ігор зменшується. Самиці опікає дитинча протягом його першого року життя.
Цікавий факт! Теля мускусного бика знаходить свою матір у стаді за її голосом, тоді як вона визначає його за запахом.
Вороги вівцебиків
Ці великі стадні тварини здатні оборонятися від будь-якого природного хижака. У випадку загрози життю малюка самиці утворюють навколо нього щільне коло та спрямовують вперед свої роги.
Якщо напад ворога раптовий, то мускусні бики вибирають втечу, під час якої здатні розвивати чималу швидкість. Найчастіше за все вівцебики гинуть не від своїх природних ворогів (білих та бурих ведмедів, вовків, росомах), а від браконьєрів.
Мускусний бик у середньому живе 11-14 років, а максимум – до 20-25 років (зазвичай у зоопарках). Вівцебики належать до рідкісних тварин, яким загрожує зникнення. У багатьох країнах вони мешкають на теренах заповідників, де знаходяться під захистом.