Болота – одні з найдивовижніших екосистем на Землі. За важливістю свого значення вони не поступаються лісам, а їхнє осушення суттєво порушує гармонійний баланс у природі. Здавна болота оточують різні міфи та легенди. Проте багатьом цікавим фактам щодо боліт є наукове пояснення.
Як виникають болота?
Науково болота визначаються як ділянки суходолу з підвищеною вологістю ґрунту, де значну частину року зберігається застійна вода. Зазвичай вони виникають на місці озер, сильно затягнутих водною рослинністю, серед часто затоплюваних луків та у низинах на місцях вирубки лісів. На перший погляд, болото може здаватися сушею, але насправді виявиться трясовиною, в якій ув’язниш та утонеш.
Перші болота на Землі виникли після льодовикового періоду. Тоді льодовики, що відступали, утворили широкі низини та улоговини, заповнені водою.
Заболочування ґрунту у низьких місцевостях через тривалий застій дощових вод – одна з головних причин виникнення болота. Інша, не менш розповсюджена причина – заростання водойм зі стоячими чи повільними водами рясною рослинністю.
Як озеро стає болотом?
Озеро чи ставок стає болотом наступним чином. Водолюбні рослини з плавучими багаторічними кореневищами переплітаються корінням та утворюють своєрідний трав’яний килим на поверхні води (сплавину).
З часом такі новоутворення займають значну частину поверхні водойми. На них повільно осідає пил, опале листя, різноманітне сміття. Через деякий час це призводить до утворення щільнішого трав’янистого «килима» (зибуна), який здатний витримати вагу тварини та навіть людини.
Надалі на цій псевдоповерхні розростається прибережна трава та інша рослинність, що властива узбережжю. Поверхня водойми майже повністю заростає, хоча під щільним трав’янистим «килимом» ховаються ті ж глибинні води, що й раніше. Про існування тут озера нагадують лише яскраві смарагдово-трав’янисті ділянки з тонким покриттям, під яким схована водна поверхня.
Інший варіант виникнення болота
Зовсім інакше виникають болота у низинних місцевостях з застійними водами. Поступово такі місця заростають зеленим мохом (гіпнумом), що з часом витісняє всю іншу рослинність. На зміну йому приходить білий торф’яний мох сфагнум, що добре укорінюється у ґрунті з застійними дощовими водами.
Існує теорія, що, можливо, саме завдяки сфагнуму й виник термін «болото». За однією з версій, це слово походить від литовського «балтас» та означає «білий».
Сфагнум витісняє всі інші мохи. Саме величезні накопичення залишків моху, що у міру розкладання на поверхні ґрунту перетворюється на торф, є головною ознакою майже будь-якого болота.
Сфагнове болото розширюється та може сприяти заболочуванню луків та лісів. Чимало лучних злаків сприяють потовщенню дерну, що призводить до збільшення застійної дощової вологи.
Тут з’являються зелені мохи. Вже через деякий час заболочений лук стає моховим болотом. Якщо вологи недостатньо, воно буде звужуватися, а якщо її чимало – розростатися вшир. Таким чином новостворене болото захоплюватиме луки та ліси поблизу.
Види та типи болота
Головна класифікація боліт за видами пов’язана з їхнім водно-мінеральним живленням. За цими характеристиками виділяють 3 типи: низинні, верхові та перехідні болота.
Низинні чи евтрофні болота виникають на місці колишніх озер. Вони живляться ґрунтовими водами та мають найкраще водне-мінеральне живлення. Рослинність низинних боліт доволі різноманітна. Тут зустрічаються ялини та сосни, рябина, черемуха, зарості лози та вільхи.
Поверхня низинних боліт рівна або трохи випукла. Ґрунт збагачений вапняком та іншими мінералами. Товщина торф’яного шару низинного болота не перевищує 1-1,5 м.
Верхові чи оліготрофні або ж мохові болота живляться винятково дощовою вологою. Тому вони відрізняються поганим водно-мінеральним живленням. Найчастіше всього мохові болота виникають на пласких водорозділах та пологих схилах у лісотундрі та тайзі з бідним ґрунтом.
Рослинність тут бідна. Зазвичай переважають сфагнові мохи. Ростуть вони переважно у центрі, через що верховинні болота здаються випуклої форми.
Перехідні чи мезотрофні болота перебувають на стадії переходу з низинних до верхових. Вони відрізняються змішаним живленням вод – ґрунтовим та атмосферним.
Зазвичай перехідні болота розташовані на околицях верхових боліт. Вони мають найбіднішу рослинність у порівнянні з низинними болотами.
До уваги! Чахлі кущі та майже відсутні дерева – перша ознака верхового болота, яке найнебезпечніше для проходження. Його нерідко звуть зибинним, адже якщо стати на верхній шар, то можна відчути легке коливання (це зміщується верхній шар торфу).
Види боліт за типом рослинності
Мохові болота виникають на рівнинах, водорозділах, схилах. Головна рослинність на них – мохи, а також багно та болотні ягоди (журавлина, чорниця тощо).
Трав’яні болота вкриті трав’янистою рослинністю: осокою, комишем, рогозом, тросником. Ступінь розкладання торфу у них дуже висока. Зазвичай трав’яні болота належить до низинного типу.
Чагарникові болота відрізняються стоячою водою чи повільною течією. На них ростуть кущі та карликові дерева.
Лісові болота проточного типу. На них ростуть переважно деревні породи та мохи.
Типи боліт за мікро- та макрорельєфом та кліматом
За типом мікрорельєфу існують такі болота:
- горбисті – з характерними торф’яними горбами та кочками заввишки від декількох десятків сантиметрів до кількох метрів;
- пласкі – з більш-менш пласкою поверхнею, зазвичай до них належать низинні та перехідні;
- випуклі – з випуклою поверхнею та сфагновими мохами, зазвичай до них належать верхові.
За типом макрорельєфу розрізняють долинні, пойменні, схилові та водороздільні болота.
Залежно від кліматичних особливостей існують:
- субарктичні болота – розташовані у районах вічної мерзлоти;
- помірні (до них належать болота країн Євросоюзу);
- тропічні та субтропічні – розташовані в Африці та Південній Америці.
Види болота за доступністю переміщення
Залежно від ступеня вологості болота поділяються на прохідні, важкопрохідні та непрохідні. Останні найнебезпечніші для людей, які опинилися у такій місцевості та не знають правил поведінки та переміщення болотом.
Якщо на болоті немає або дуже мало дерев та кущів, з-під поверхні водойми помітні гнилі стовбури, а на поверхні є мох та плавучі шматки торфу, через які проступає вода, то можна бути впевненим: воно непрохідне.
Чим рясніше зарості болотяної рослини – пухівки, тим небезпечніша трясовина під нею прихована. Тому краще за все обходити якнайдалі ділянки з такою рослинністю.
Торф на непрохідному болоті пухкий та дуже вологий. Саме за ним краще за все визначати надійність проходження. Якщо взяти торф до рук, а з нього витікає вода, як з губки для миття посуду, то болото майже непрохідне. Якщо торф при стисканні у руці залишається на долоні, наче глина, то таке болото можливо пройти, але для цього потрібні болотоходи.
Прохідні болота відрізняються наявністю заростей соснового чи березового лісу, рясним трав’яним покривом з водою, що проступає на його поверхні. Їх можна пройти, якщо на них ростуть високі дерева та є великі кочки. Якщо стиснути торф у руці, то він зберігає свою твердість, а вода з нього не виділяється.
У будь-якому випадку при переміщенні слід помацати місце палицею та ступати туди, де помітне коріння, ростуть кущі чи велика трава. При переміщенні групи відстань між двома людьми не повинна перевищувати 2-3 м.
ТОП-6 цікаві факти про болота
- Якщо шар торфу менш ніж 30 см, то така місцевість зветься заболоченою, але не болотом.
- Болота – це величезні природні сховища прісної води. В них її утримується у 5 разів більше, ніж в усіх ріках світу разом узятих.
- Болота займають лише 5-8% поверхні Землі, але при цьому зберігають до 30% вуглецю, що накопичується на планеті.
- Сфагнове болото розростається не лише вшир, але й в висоту. Наприклад, воно поширюється догори по схилу.
- Центр верхових боліт може височіти на 3-4 м, а торф’яний шар на них сягає 5-10 м.
- На верхових болотах утворюється найякісніший торф, який особливо цінується.
Муміфікація як властивість боліт
Муміфікація – одна з характерних рис боліт. Майже 90% болотної води має високий вміст торф’яних кислот від розкладеної у ній рослинності. Разом з антибактеріальними властивостями моху сфагнум це слугує перепоною для виникнення бактерій, що сприяють гниттю живих істот.
Саме тому тіла тварин та людей, що загинули на болотах, природним способом муміфікуються. Вони можуть зберігатися у незмінному вигляді протягом сотень років. Відсутність процесів гниття у глибині торф’яного шару дозволяє науковцям вивчати історію боліт за добре збереженими у торфі спорам та пилку рослин.
У багатьох заболочених місцевостях країн Західної Європи було виявлено чимало тіл загиблих людей, які датуються I ст. до н.е. – IV ст. н.е. та попри вік добре збереглися. «Людина з Толлунда» – найвідоміша мумія, що була знайдена у болоті.
Блудні вогні на болотах
Болотні вогники, що ніби блукають болотом – ще одна дивовижна властивість болотяної місцевості. Дивне світло на болотах посприяло появі багатьох містичних історій та легенд.
У Північній Європі болотні вогні вважали духами воїнів, що оберігають клади, сховані у заболоченій місцевості. Також мерехтіння світла на болотах у багатьох легендах йменуються «свічками померлих», адже зазвичай ці вогники розташовані на висоті витягнутої руки.
Насправді є наукове пояснення, як виникають блукаючі вогні на болотах. Частина з них є організмами, що фосфоресціюють, чи радіоактивними мінеральними речовинами.
Ще частка болотяних вогників викликана рослинністю, що гниє («гниличками»). Також блідо-блакитні вогні на болотах можуть виникати внаслідок раптового згоряння болотного газу метан.
То ж не дивно, що болотні місцевості здавна оточують містичні легенди та історії. Кельти здавна почитали болота як ворота до світу духів. Насправді ж, більшості болотної містики є наукове пояснення. Проте це не відкидає містичного шлейфу від боліт, які здавна, за уявою людей, населяють дивовижні істоти.